Місячник профілактики насильства у сім’ї та навчальному закладі

Проблема насильства — не нова. Проте якийсь час була відсутня система виявлення насильства і профілактики цього явища.

У сім'ї закладається основа любові, пошани, моральності, терпимості. Діти, які стали свідками або жертвами насильства в сім'ї, нерідко самі переносять цю модель поведінки у своє доросле життя і чинять насильство. Коло замикається. Статистика свідчить про те, що більше половини агресорів, кривдників, злочинців виросли в сім'ях, де відбувалося насильство над близькими або над ними.

Домашнє насильство є однією з найважливіших причин, які сприяють соціальному та психічному нездоров'ю сім'ї.

Насильство в сім'ї — це:

• стосунки між близькими людьми, коли один гнобить або заподіює іншому фізичної або моральної шкоди;
• систематичні агресивні і ворожі дії щодо членів сім'ї, внаслідок чого об'єкту насильства може бути заподіяна шкода, травма, приниження, а інколи навіть і смерть.

Насильство наздоганяє нас усюди. Ним активно пригощає телебачення, ми самі часто стаємо очевидцями хамської поведінки на вулиці. Насильство виявляється у найрізноманітніших ситуаціях і формах. Унаслідок проникнення насильства в життя сім'ї руйнується моральність, складність у спадкоємності поколінь. Батьки б'ють своїх нащадків, зростає кількість самосудів — розправ із сімейними тиранами.

Поширенню насильства більшою мірою сприяє і те, що як саме суспільство не готове відкрито обговорювати цю проблему, так і жертви — не готові надати таким фактам розголосу. При зверненні дітей по допомогу і захист до близьких людей рідні інколи ставилися до злочину поблажливо. За експертними оцінками, основна частина потерпілих від сімейного насильства не звертається за допомогою у відповідні державні органи та громадські організації через: небажання «виносити сміття з хати», сором перед друзями, сусідами; небажання зруйнувати сім'ю тощо. Саме тому сімейне насильство є найбільш латентним видом злочину. Інколи при фактах насильства або жорстокого поводження з дітьми в сім'ї, дитячих установах люди виявляють повну байдужість до долі дитини, не повідомляють у відповідні органи.

Причини виникнення насильства в сім'ї — різноманітні. З них можна виділити дві групи: внутрішні (стосунки всередині родини) та зовнішні (різке майнове розшарування суспільства, ослаблення системи державного контролю за регулюванням виробництва і споживанням спиртних напоїв, наркоманія, криза моралі та культури, уразливість прав дитини, яка живе поряд із психічно хворими тощо).

Сімейне насильство викликане соціальними чинниками, стресами у сім'ї, вживанням алкоголю або наркотиків. Удаються до фізичної сили тоді, коли не можуть мирно вплинути на ухвалення тих або інших рішень. Існує багато різних думок про причини насильства в сім'ях. Це можуть бути і психічні порушення, і невисокий культурний рівень подружжя.

Одна група причин нерідко породжує іншу. Найчастіше насильство трапляється у сім'ях соціального ризику, у стресовій ситуації. Останніми роками відбувається зростання різних видів насильства і у злагоджених сім'ях.

Види насильства:

• фізичне;
• сексуальне;
• психічне — умисне приниження честі та гідності одного члена сім'ї іншим, моральні погрози, образи, шантаж тощо;
• економічне;
• емоційне;
• зневага до потреб дитини (моральна жорстокість, занедбаність).

Нормативно-правова база з попередження насильства у сім'ї і жорстокого поводження з дітьми включає:

• Конвенцію про права дитини;
• Сімейний Кодекс України (ст. 150,155, 164, 165);
• Закон України «Про попередження насильства у сім'ї» від 15.11.01 № 2789-111;
• Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства у сім'ї або невиконання захисного припису» від 15.05.03 № 759-ІУ.
• «Всеукраїнську декларацію протидії насильства», прийняту 26.10.01 Другим Всеукраїнським конгресом жінок.

Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» визначає правові та організаційні основи попередження насильства в сім'ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів із попередження насильства в сім'ї. Так у розділі 1 «Загальні положення», який включає ст. 1—4, дається .визначення термінів «насильство в сім'ї», «фізичне насильство», «сексуальне насильство», «психологічне насильство», «економічне насильство», «жертва насильства», «попередження насильства в сім'ї», «реальна загроза вчинення насильства», «захисний припис», «віктимна поведінка щодо насильства в сім'ї». У ст. 2 визначено законодавчі основи попередження насильства в сім'ї. Стаття 3 вказує на органи та установи, які здійснюють заходи щодо попередження насильства в сім'ї. У ст. 4 розглядаються підстави для здійснення заходів щодо попередження насильства в сім'ї.

У розділі II «Органи та установи, на які покладається здійснення заходів із попередження насильства в сім'ї» (ст. 5—9) детальніше визначені межі повноважень таких органів як уповноваженого органу виконавчої влади, служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх, органів опіки та піклування, центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї, кризових центрів.

У розділі III «Спеціальні заходи з попередження насильства в сім'ї» (ст. 10—14) розкрито питання про передбачувані Законом офіційні попередження, профілактичний облік і зняття з обліку, захисний припис, стягнення коштів на утримання жертв насильства.

Окремий розділ — розділ IV (ст. 15) — про відповідальність за вчинення насильства; розділ V (ст. 16) — про джерела фінансування органів та установ, на які покладається здійснення заходів до попередження насильства; розділ VI (ст. 17) — про охорону членів сім'ї при здійсненні заходів із попередження насильства; розділ VII — прикінцеві положення.

У «Конвенції про права дитини» можна виділити головні статті, які визначають права та обов'язки з попередження насильства в сім'ї та жорстокої поведінки з дітьми:

ст. 2 (усі права поширюються на всіх дітей без винятку: держава зобов'язана захищати дитину від будь-яких форм дискримінації та прийняти необхідні заходи із захисту її прав);

ст. 16 (діти мають право на захист від втручання в їхнє особисте, сімейне життя, а також листування, на захист від наклепів);

ст. 19 (захист від зловживань і неналежного поводження: держава повинна захищати дитину від будь-яких форм поганого ставлення до неї батьків або інших осіб, які відповідальні за неї, і створювати відповідні соціальні програми попередження зловживання та лікування потерпілих);

ст. 34 (сексуальна експлуатація: держава має захищати дитину від сексуальної експлуатації, зокрема у проституції та порнографії);

ст. 36 (інші форми експлуатації: діти мають право на захист від усіх форм експлуатації, які шкодять будь-яким аспектам їхнього добробуту);

ст. 37 (катування та позбавлення свободи: жодна дитина не повинна зазнати катування, жорстокого ставлення, незаконного арешту або позбавлення свободи; затримана дитина має право на правову та іншу допомогу, а також на контакти зі своїми батьками);

ст. 39 (відновлювальний догляд: держава має забезпечити дитину-жертву конфлікту, катування, жорстокого поводження або експлуатації необхідним лікуванням для забезпечення одужання і соціальної реінтеграції).

Розгляд звернень про насильство над дітьми

Порядок розгляду звернень, повідомлень про жорстоке поводження з дітьми або реальну загрозу таких вчинків затверджений Наказом МОНУ від 16.01.04 № 5/34/11, де визначено механізм взаємодії структурних підрозділів Державного комітету України у справах сім'ї і молоді, Міністерства освіти і науки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України. Порядок розроблений відповідно до Конвенції про права дитини (995-021), Конвенції Міжнародної організації праці «Про заборону і негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці» (993-166), Сімейного (2947-14) та Кримінального (2341-14) кодексів України, Кодексу України про адміністративні порушення (80731-10, 80732-10), Законів України «Про охорону дитинства» (2402-14), «Про попередження насильства в сім'ї» (2789-14), «Про звернення громадян (393/96-ВР), «Про освіту» (1060-12), «Про міліцію» (565-12), «Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» (20/95-ВР), Указу Президента України від 21.02.03 № 154/2003 (1545/2003) «Про державну програму попередження дитячої без­доглядності на 2003—2005 роки».

Зокрема, у розділі 2 визначено порядок подачі та реєстрації звернень і повідомлень, виявлення жорстокого поводження. Кожен такий факт документують і передають у службу у справах неповнолітніх за місцем проживання дитини (ст. 2.3). Розголошення даних по суті звернення дитини — незаконне (ст. 2.6).

У розділі 3 «Розгляд звернень і повідомлень із приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення» вказано на дії органів і установ освіти:

Ст. 3.4.2. Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадки жорстокого поводження з дітьми чи його вчинення.

Ст. 3.4.3. Вживають заходів до виявлення і припинення фактів жорстокого поводження з дітьми у навчальних закладах, притягають до дисциплінарної відповідальності співробітників, учнів та інших осіб, які допускають жорстоке поводження з дітьми.

Ст. 3.4.4. Керівники навчальних закладів зобов'язують педагогічних працівників, зокрема класних керівників, проводити профілактичну роботу з батьками з метою недопущення випадків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також відстежувати подібні випадки з боку інших учнів.

Ст. 3.4.5. Класні керівники організовують роботу з батьками щодо роз'яснення наслідків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також з особами, які становлять найближче оточення дитини, яка постраждала від жорстокого поводження або потерпіла від реального його вчинення.

Успішність профілактики насильства в сім'ї прямо залежить від ступеня усвідомлення суспільством глибини цієї проблеми, її наслідків, що виражаються, у першу чергу, у соціальній проблемності дітей і підлітків, погіршенні їхнього здоров'я. Запобігання насильству в сім'ї має стати системою заходів із надання соціальної, психологічної, юридичної та іншої допомоги; соціальної реабілітації членів сім'ї; допомоги у конфліктних ситуаціях у сім'ї; здійснення соціального контролю за поведінкою членів сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї; надання притулку членам сім'ї, які постраждали від насильства.